Твір на тему зима в художньому стилі

одуванчик это-растение которое по цветёт весной. когда оно расцветает его семена распростроняются по ветру. вместо сока у него выделяется молоко и когда человек срывает его из него выделяется молоко. из этого растения чаще всего делают венок. когда его молоко поподает на кожу его потом от него будет трудно избавится. как-то так)

-привіт-привіт. я тебе вже давно не бачила, куди ти зник? -я їздив відпочивати на море, де перебував все літо,а ти де відпочивала? -я відпочивала в багатьох місцях, наприклад їздила до лісу разом з друзями, де ми проводили час всі разом граючись,спілкуючись, відпочиваючи.-нічого собі,я б теж хотів зїздити в ліс де ми збирали б гриби, смажили на вогнищі шашлики, та спілкувалися.-а в мене є ідея! -яка? -а давай на цих вихідних зберемо всіх друзів і поїдемо відпочити? ! -це дуже гарна думка,давай.-ну що,тоді домовились,до зустрічі! -бувай! конечно это не писатель писал, но я постаралась,хотя вас не знаю.

футбольний мяч ,моя матуся , лебедине озеро

у рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба.тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря.сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві.тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. одного разу було зі мною в лісі таке. іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. мені це було дуже цікаво. : «якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу».ходить і ходить.забажалося мені тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха.вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «яструб це почув і полетів».виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. я вистрілив. він ліг. а тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.