Уцей час у місті упсалі було собі двоє студентів. одного звали щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — невдаха, бо йому ні в чому не велося. щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору. того дня, як ворон батакі попав у «сірчану кухню», щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена. вранці він устав і подумав, як усе добре складається. друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. навіть дивно, що йому так щастить. студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити. «власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».
я народилась у цей світ, щоб нести любов людям. коли я виберу собі професію, то вона буде дуже потрібна іншим. я все життя нужденим та слабким. можливо, стану лікарем і буду рятувати життя хворим. можливо, стану письменником і стану закликати до милосердя. я ще не знаю ким стану, але обов"язково принесу світу багато користі. бо для чого ще мені б бог давав життя.
а поки я вчуся пробачати ображаючим мене, батькам та оточуючим, захищати слабких, піклуватися про безхатніх тварин. коли стану дорослою, то зможу це робити більш мудро та наполегливо. я прийшла в цей світ, щоб зробити його кращім.
Популярные вопросы