Чому мотря й кайдашиха не змогли вжитися в одній хаті

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку». власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не рук дружину параску і сина романа. заради достатку і збагачення калитка здатний пожертвувати коханням і щастям романа та мотрі. посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. а сина хоче одружити з пузирівною, заявляючи: «мені треба невістку з приданим, з грішми».калитка — жадібний і скупий. з великим задоволенням він розповідає копачеві, як, заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «і тобі не гріх? неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! не пропадеш, як до обіду » своїх робітників калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: « би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.калитка заздрить багатшим жолудеві та пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. у гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями калитка йде на злочинні махінації. за п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. самому страшно братися за цю невідому справу, тому калитка запрошує кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. хоча калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. у відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «краще смерть, ніж така потеря! »я вважаю, що герасим калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.