Чим вас вразив василь герасим'юк?

колись я чула легенду, що коли бог роздавав дари, то україні саме дісталася пісня. українці завжди співали пісні. коли жали жито, коли збирали урожаї овочів/фруктів, пекли хліб, одружувались і ховали померлих. українська пісня важлива для народу, оскільки саме в піснях, частіше всього, передавалась і історія україни.   ну, іще щось в цьому дусі. тому вона відома в світі, бо передавався дар співу там з далеких століть.

«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

митько – головний герой пригодницької повісті я. стельмаха «химера лісового озера, або митькозавр з юрківки».  змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. внутрішні якості митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. а для цього треба було поїхати на село до бабусі. звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних твариндмитро омельчук і сергій стеценко — звичайні школярі-шестикласники.  сергія і митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. а найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.  риси характеру хлопців: а) чемність і доброта; б) мужність і винахідливість; в) повага до батьків і людей похилого віку; г) наполегливість і довіра; д) на зло відпові добром. здібності героїв: а) любов до книги; б) прагнення пізнати багато цікавого; в) надання тому, хто її потребує; г) вміння орієнтуватися у природному довкіллі; д) мрія про славу.

митько та сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «митькозавр з юрківки, або химера лісового озера». винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до митькової бабусі на усе літо. сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті .

спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.

коли митько та сергій приїхали до юрківки, то по дорозі до бабусиної хати вони зустріли місцевого чотирнадцятирічного хлопця васька, який став жартувати з озброєних сачками приятелів. «від нічого робити» васько вирішив та налякати друзів. якось побачивши сергія та митька на березі озера, він розповів їм страшенну тайну про моторошне чудовисько, химеру, яка живе в лісовому озері. хоч, на перший погляд, історія була мало подібна до правди, але вона дуже зацікавила приятелів. і саме тому вони вирішили залишитися на ніч біля озера та перевірити, чи дійсно там ховається страшне чудовисько. з цього і починаються неповторні пригоди друзів, які несподівано їх до захоплення зоологією.

увесь час митько та сергій потрапляють у кумедні ситуації, іноді вони близькі до сварки, але намагаються не конфліктувати, бо вони все ж таки справжні друзі, у яких є одна важлива спільна справа. товариші завжди один одному та разом викручуються зі складних ситуацій. юні дослідники долають свій страх перед невідомим чудовиськом, яке, можливо, навіть з’їло людину, залишивши лише одну сандалю, та вперто вартують біля озера.

звичайно, приятелі були дуже розчаровані, коли з’ясувалося, що насправді нема ніякого митькозавра, що його просто вигадав васько. але ніщо не може надовго зіпсувати настрій митьку та сергію, вони розуміють головне: час не минув марно. вони за цей час дізналися стільки цікавого, що васькові навіть не снилося. друзі довідалися багато нового про динозаврів, чудово провели час. митько та сергій — найкращі друзі та однодумці, які завжди сповнені сил для нових відкриттів.