Заповни анкету персонажа не понимаю. Анкета вовка Сіроманьця. Кличка: Сіроманець
Зовнішність:
Місце продивання:
Рід Занять:
Риси характеру:
Гастрономічні вподобання:
Особливі вміння:
Стосунки з людьми:
Ставлення автора:

юрко йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря й радів, що рано встав і сам іде на риболовлю.тільки закинув вудку, як почув ззаду гупання. він так і знав, що приплететься тося, як збиралася. настрій у нього одразу зіпсувався. звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. поверталися з річки вдвох. юрко почав розповідати, як вони з батьком піймали величезного сома. тося захоплено слухала, а хлопець натхненно вигадував далі.раптом діти побачили, як поміж кущів іде дика качка з каченята ми. юрко побіг і почав ловити пташат. качка-мама кричала з відчаєм, намагаючись захистити своїх діток. тося теж просила юрка випустити каченят — вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить.вдома юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані й нічого не хотіли. хлопець вирішив, що каченята його бояться, й гайнув гуляти з хлопцями. тося теж хотіла піти бо любила розповіді юрка — їй здавався чарівним той світ знань, що відкривався перед нею.юрко ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько.тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. дівчинка зібрала їх у пазуху й побігла до річки. пустила на воду, а пташенята не могли вже й пливти. не з'являлася й мама-качка. юрко привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. здогадався, що це тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. там грізно закричав на тосю, а хлопці, зрозумівши, у чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували й підтримували каченят, щоб попливли.після того юрко не товаришував із сільськими хлопцями. а скоріше, вони з ним.перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку із живими каченятами. але не побачив. і тося не підійшла попрощатися.хлопчик відчув пекучий

людина - найвище створіння. вона керується не лише рефлексами і розумом, а в першу чергу серцем і душою.  , що серце справжньої людини  повинно бути чесним, милосердним  і регулярно наповнюватися добротою без осолбливих внутрішніх заморочок. людина стає людиною тоді, коли усвідомлює значення свого життя як такого. серце б'ється в унісон її живої душі, яке живе доки, поки буде жити справжня людина ззовні на діях своїх. тільки тоді поняття людського серця   розгортається на істинному життєвому тлі.

дякую вам за можливість вираження власної думки.

з повагою, petrus

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

-привіт.-мене звуть сніжинка.-а що ти робиш? -я починаю танути.-ні, не вмирай! я з тобою вже подружився.-на жаль я не зможу з тобою залишитися жити.-я буду сумувати про тебе-прощай.