Виписати та охарактеризувати проблеми у творі ключ від королівства​

рассказ е. носова "белый гусь" мне понравился, хотя о таких произведениях нельзя говорить однозначно, ведь они не просто нравятся, а волнуют и трогают душу. главный герой рассказа — белый гусь. он был красивый: "тугие перья одно к другому так ладно пригнаны, что казалось, будто гусь высечен из глыбы рафинада". ходил гусь всегда важно и степенно и считал себя самым главным в деревне. его называли адмиралом: "все у него было адмиральское: и выправка, и тон, каким он разговаривал с прочими деревенскими гусями". белому гусю самому пришлось воспитывать гусят, потому что их мать погибла под колесами автомобиля. более внимательного и заботливого отца сложно представить. он никого не подпускал близко к своим гусятам. оберегая своих детей, белый гусь прогонял других птиц, шипел на людей, погнался даже за бычком и выгнал его с луга. однажды, когда гуси были на лугу, неожиданно полил холодный ливень. все гуси легли на траву, а под ними спрятались маленькие гусята. косой холодный ливень перешел в град, и гуси не выдержали и побежали прятаться в кусты лозняка. оставленные взъерошенные гусята жалобно кричали вслед своим родителям и падали в траву под ударами града. один белый гусь сидел не шелохнувшись, иногда вздрагивая от безжалостных ледяных ударов. дождь закончился, но на середине луга неподвижно лежала белая птица, по ее клюву текла струйка крови, а из-под сильных крыльев выбирались дети. белый гусь погиб, но спас своих гусят, оставшись до конца храбрым и стойким. мне жаль, что белый гусь погиб. я восхищаюсь его самоотверженным подвигом. 

лес — не только богатство и красота земли. лес — это, по известному выражению, «зеленые легкие» планеты.  в лесу воздух становится насыщенным кислородом. а хвойный лес не зря называют доктором, потому что содержащиеся в хвое эфирные масла бактерицидными свойствами. именно поэтому в лесах на берегу рек располагаются санатории и детские оздоровительные лагеря.  разнотравье лесов — источник сырья для фармацевтической промышленности, а сами деревья — для деревообрабатывающей и мебельной промышленности, для легкой промышленности и бытовых нужд.  издавна человек использовал лес для защиты почв от эрозии, рек и озер от пересыхания, сельскохозяйственных угодий от знойного ветра.  беречь и восстанавливать лес — всего человечества. 

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.