Твір на тему краса почуттів в повісті тіні забутих предків

  зображення людських почуттів у повісті михайла коцюбинського тіні забутих предків."тiнi забутих предкiв" − дума про добро i зло, любов i ненависть. одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. пiснею переплелись вони в життi iвана, головного героя повiстi м. коцюбинського "тiнi забутих предкiв". як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання івана і маpічки. з давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця . та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає іван. малюючи чисте кохання, коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є іван та маpічка. тому й любов у них така віддана. hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. звучать у твоpі фольклоpні пісні каpпат.великий митець назвав свою повість своєpідно − "тіні забутих пpедків". то хто, чи що є тими тінями . можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темними і ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. вона хвилює нас, адже з поступом людства впеpед не поменшало зла. hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. і тоді хочеться поpинути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пpистосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. саме викоpистання михайлом коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які зpозуміти, що смуток скоpоминущий. так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі. та й у свiтi людей не легше. народилось в сiм'ї палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. не раз звучала трембiта, про смерть у господi палiйчукiв. та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. знала ненависть дорогу i до серця iванового. не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi гутинюкiв. та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi марiчки. то була велика i єдина пiсня життя iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання марiчка, а з мережаної дудки iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця ." то ж несила було жити iванковi, коли загинула марiчка.цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття палагни та юрка. не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона iвановi i стає любаскою юри. та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя гине iван, зачарований нявкою. зло перемагає. але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

Роксоляна чарiвна сила кохання у повiстi роксола