Твір "якби у мене були крила, тоді я "

Як би у мене були крила я давно б полетіла далеко від справ злітала на хмари й проїхалась на них по всьому небу.побачила б зблизька схід та захід.яка всі мріють про крила.як прекрасно побачити як  рожеві  хмари тонуть в морі або як сонце лягає спати.покриваючи небо червоною ковдрою.я так мрію про

здається, що образ борулі комічний, але насправді його маніакальна жага до дворянства ледь не згубила все його життя. він гарний батько, товариш та чоловік. але майже втратив друзів та трохи не згубив життя своїх дітей, викинув ледь не всі гроші на вітер.

"і сміх, і гріх",- кажуть у народі. це саме така ситуація. людина, яка жила на своєму місці і дуже не непогано, через гордість та свою обмеженість ледь не втратила все. заради дворянства він знущався над собою та своїми близькими, не бачачи того, що робить. борулю засліпила гордість та бажання доказати іншим, що він вищий за більшість. а це вже не комедія, це вималювався трагічний образ людини, пошитої в дурні своєю пихатість та нечесністю тих, хто бажає заробити за рахунок інших.

  істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. а її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі. та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. а потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». яка ж з них важливіша? зовнішня краса чи внутрішня? думаю, що внутрішня. чому? а все доволі просто. пам’ятаєте, ще екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». і це дійсно так. спробую довести.уявіть собі красиву людину, з якої   витягнули душу. що ми побачимо замість неї? порожнечу. порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. але вони є, і це вселяє оптимізм. а той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішні