10.Складіть «Гроно» до характеристики образу Софійки.

на мою думку сучасність полягає не тільки в одязі на тоному обладнанні, бути сучасним - це означає жити сьгоденням йти в одну ногу з часом і новітніми технологшями, мислити по-сучасному - це чітко розуміти суть питання !

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

епітет — це засіб художньої образності, який підкреслює суттєву властивість певного предмета, явища, йому поетичної яскравості, індивідуалізуючи його.

порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. на­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, во­гонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.

гіпербола (перебільшення) – словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в перебільшеному виді з метою звернути на них особливу увагу читача.

гіпербола (в перекладі з грецького - перебільшення) - це стилістична фігура, або художній прийом, який полягає в навмисному перебільшенні деяких властивостей зображуваного предмета або явища для створення більшої виразності і, відповідно, посилення емоційного впливу від них. гіпербола може проявляти себе в кількісному перебільшенні (наприклад, «ми не бачилися сто років») і втілюватися в образному вираженні (наприклад, «ангел мій»). це художній засіб виразності можна назвати тропом, так як гіпербола - це тільки перебільшення, вона лише виділяє, підкреслює ті чи інші властивості предмета чи явища, не змінюючи їх образного змісту.

анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій; -це єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

чому я так чому любов до тебе ві чому тебе забути я не в скажи мені, о милий! (маша ришитюк)

рефрен (від французького слова, що означає "повтор") — повторення групи слів, рядка або кількох віршованих рядків наприкінці строфи або групи строф. у пісні називається приспівом. у прозових творах рефрен — це фраза, яка повторюється час від часу, щоб наголосити певну думку, звернути на неї особливу увагу. чи я в лузі не калина була,

чи я в лузі не червона була?

взяли ж мене поламали

і в пучечки пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не травиця була,

чи я в полі не зелена росла?

взяли ж мене покосили

і на сіно посушили!

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не пшениця була,

чи я в полі не зерниста була?

взяли ж мене та й

і в снопики пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!

ту, яка любить і поважає традиції, мову та людей свого народу. (коротко, правильно та ясно)