На наступний урок української літератури вчителька дала домашнє завдання прочитати повість Григора Тютюнника “Климко”. Чесно кажучи, я не дуже люблю уроки літератури й читати взагалі. Якесь нудне це заняття. Я б краще порозв’язував якісь задачі з математики – оце мені дуже подобається! Але якось так сталося, що саме цю повість я прочитав. Ми їздили на вихідні до бабусі і дорогою, в електричці, я й прочитав цю невеличку книгу. Чесно скажу – я був дуже вражений! В мене ледь сльози на очі не виступили, але я стримався, бо недобре такому дорослому хлопцю плакати, та ще й на людях. Тепер, думаю, варто поділитись моїми враженнями.
як гарно вночi взимку. небо темно-синє, майже чорне.зорі на небі мерехтять, немов переморгуються. здавна люди помічали: якщо небо безхмарне,та зірочки мерехтять-це до морозу. дивишся в це безкрає небо і здається, що летиш на своєму зорельоті до далеких невідомих планет. я люблю дивитись у нічне небо, бо тоді відчуваєш себе маленькою піщинкою у великому всесвіті
Популярные вопросы