хронологічна таблиця станіслава чернілевського​

зробив глечики,собі житло,різний посуд та інше

зовсім нічого  не  зробити для здійснення чого-небудь.

контрольну вчора ми писали,

а вчитель гав ловив в журналі -

тому ми швидко так списали.

а на наступний день,

під звук пташиних теревень,

оцінку і дознали.

тепер хоч в воду, хоч з моста

у мене двійка - не спроста!

я ж навіть списував і коми!

у кого? у сусіда толі!

- толян, сусіде, як це так?

мені тут двійка - не п'ятак!

- мій добрий друг, я теж списав

і маю не п'ятірку!

такого ж лебедя - цю двійку!

за це я дякую сказать повинен

цьому кирпатенькому тимі!

- тимко, тимко, як написав?

- так як і всі - усе скатав!

- на скільки?

- краще б не казати!

- у кого встиг?

- у гончаренко каті!

- катрусю, катя, катя, катя!

що сталось? - годі плакать!

- ой, не кажи мені нічого!

тепер з моста, тепер - у воду!

через це "два"! хоча би "три"!

а все у цьому винен ти!

- чому це я? знайшла на кого!

- а списувать знайшли же моду!

от я, дурна, у тебе і списала.

якби ж я знала, якби же

дзвінок тут швидко пролунав

наш клас із класу повтікав.

лиш я сиджу, рука сіпнулась - 

отут-то коло і замкнулось!

* , понесло, понесло. його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки? *

весілля  — одне з таких свят. про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. найголовніша  особливість весілля  — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. а  драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. і в кожному акті — скарби усної народної  творчості. під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. а тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. у кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». напередодні весілля влаштовували  дівич-вечір  — символ прощання нареченої з вільним життям. дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії піснями. «а брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. у багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. у весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. за цими творами можнавивчати психологію  наших предків. і, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.