А скільки звуків жило на станції вночі! Брязкали сталевими тарелями вагонні буфери, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів, і мовби десь угорі над станцією постійно, одним голосом дзуремів шахтний вентилятор. У бараці завжди стояв дух шпал, штибу, котельної пари і полину, що ріс попід вікнами. А світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжкц великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу... То були казкові, найщасливіші в Климковому житті ночі.
аж ось усе змінилося, стихло. повітря стало прозорим і легким. визирнуло сонечко і освітило землю, а йому назустріч порозкрівалися квіти. повиходили гуляти діти, радісно бавляться в теплих калюжах. все навкруги стало виглядати свіжим, щойно умитим.
люди і природа посміхаються одне одному.
Ответ дал: Гость
коли хочеш бути щасливим, то буть, а не витрачай час на заздрість. всі заздрили павлусеві, але ж ніхто не схотів жити як він. бо в чому ж було його щастя? не мати друзів, все життя залежати від інших чи долі. хто хоче такого щастя? мабуть черги не буде. все щастя, що люди іють чи зроблять дурість випадково.
Популярные вопросы