Аналіз твору «легенда про помсту княгині Ольги»

Ігор бере данину в древлян – йому здається мало, він бере ще – обурені древ-ляни убивають його й ховають – вирішують оженити свого князя Мала на княгині Ользі, а з її дитиною Святославом зробити все, що завгодно – відправляють посланців – Ольга просить їх прийти завтра, сказавши зранку тим, хто їх кликатиме: «Не їдемо на конях, ні пішки не підемо, але понесіть нас у події» – уночі Ольжині воїни виривають велику яму, куди вранці вкидають цілу лодію, у якій живцем закопують посланців – Ольга від-правляє посланців до древлян і просить, щоб ті прислали їй найкращих мужів – мужів, які приїхали, Ольга спалює в лазні – Ольга йде до древлян, просить їх підготувати меди, щоб справити тризну по чоловіку – напоєних древлян наказує вирізати – древлянській полянські воїни сходяться на бій – малий Святослав метає списа – поляни перемага-ють, перелякані древляни ховаються в домівках – Ольга обіцяє їм мир, але просить наостанок маленьку данину «по три голуби й по три горобці» від двору – раді древляни їй дають цю данину – воїни Ольги підпалюютьптахів, а ті летять до своїх гнізд – Іскоростень згорів, а хто вцілів, узяті в полон – Ольга накладе ще більшу данину й править довго й у злагоді зі своїм сином Святославом.

Объяснение:

я уявляю прялю-чарівницю у гарному блакитному вбранні.вона гарна та розумна. у чарівниці є чарівна паличка.

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку.