Письмовий переказ уривка повісті "Захар Беркут" І.Франко за складеним планом

літературні герої вони стають для когось ідеалами в житті, для інших — негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію.і. с. нечуй-левицький у своїй соціально-побутовій повісті «кайдашева сім'я» створив образи селян пореформеної доби xix століття. це яскраві і колоритні образи, бо кожний із них неповторний і індивідуальний: тихий, богобоязливий омелько, добра господиня і гарна куховарка маруся, бриклива мотря і насуплений карпо, ніжний лаврін і лагідна мелашка, а ще два незабутніх образи, які є, мабуть, чи не в кожному селі, — це баба палажка і баба параска. особисто мені саме ці гумористичні образи. чому вони? по-перше, я люблю, коли літературний образ має якісь негативні вади, теплим жартом можна побавитись, а ще мені дуже жаль цих бабусь, які з одного боку хочуть зробити людям добро, а з другого — не можуть не змагатися, хто з них краща, що викликає сміх.образи двох сільських старих жінок, створених письменником, серед негативної атмосфери сварок викликають не негативне ставлення, а, навпаки, співчуття читачів. хочеться не глузувати, а помирити цих двох бабусь, щоб вони не витрачали своєї енергії на сварки, а жили і творили добро. бо свій життєвий досвід, вміння вони могли б передати іншим. адже вони віруючі люди, ходять до церкви, хочуть служити богові і людям, жити праведно на цій землі. але, на мою думку, затурканість і безкультурність, неосвіченість і темнота кріпосницького ладу породили ці гумористичні образи.сам письменник дуже любив своїх персонажів. про це свідчить і їх довге літературне життя: у і. с. нечуя-левицького є ще й оповідання, яке так і називається — «баба параска і баба палажка», яке автор написав 1874 року, за чотири роки до створення повісті «кайдашева сім'я».подобаються мені ці образи і своєю мовою: вона пересипана приказками, прислів'ями, несподіваними порівняннями.незважаючи на обмеженість світогляду, забобонність і примітивізм, ці образи викликають у нас повагу до старості та жаль, що в цих жінок було таке життя. сміх із сумом, із теплим співчуттям викликають у мене ці образи.

я вважаю,що світ врятує: внутрішня красса=*адже не повигляду люди цінять іних,а по ді

люди хочу бути   близько з добрими людьми,а не с тими до яких душа не бажає***!

тим паче за вродою може бути добра,а характер *

навіть коли людина гидка,а характер хороший звичайно будеш тягнутись до тієї людини=*

людину виділяє не красса,а ! *

і думаю,що кожна людина прагне бути хорошою,та бути поряд з добрим=*

тим паче за вродою може бути добра,а характер *

навіть коли людина гидка,а характер хороший звичайно будеш тягнутись до неї=*

отже: світ врятує внутрішня ! *

краще бути гіршим за вродою,ніж за характером=)*

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

1) роман "чорна рада" куліша захоплює мене подіями із часів існування козаччини: опис мужнього лицаства епохи анархії та чвар.

2) у творі порушуються  історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі), і я , що він дуже актуальний в наш час. написавши   цей історичний роман, автор змущу нас замислитися над минулим нашого українського народу і, зробивши конкретні висновки, не допускати помилок наших пращурів.

3) патріотична тема - це ж так просто!