Охарактеризуйте історико-культурні умови для розвитку української літератури в 70-90х роках ХІХ ст.

тема: краса навколишнього світу, вміння сприймати її.ідея: радісне сприйняття життя, щастя у дрібницях, неповторність кожної хвилини буття.

основна думка: треба пройти довгий та тернистий шлях за для розуміння та сприйняття "солодкого світу"

жанр: соент

римування: перехресне

художні засоби: епітети (солодкий світ, простір блакитно-білий, дух ширококрилий), уособлення (пролісок несмілий), прівняння(твій погляд..немов неначе спогад), риторичне питання (чи янголи нам свічі засвітили.. солодкий світ? )

- борець за правду. але чiтко виявляється i слабкiсть характеру чiпки, бо коли в нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть, вирiшив, що нема в життi щастя. чiпка став пропивати все, що заробив власною працею, завiв собi друзiв-розбишак.та ось незабаром добре в чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн, помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя, завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. радiючи за сина, мати нiби , але щастя тривало недовго. не витримавши другоï кривди, яку заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, чiпка пiд впливом "лихого товариства" повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. спотворення чiпки як людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей до страшних наслiдкiв. не витримавши такоï "боротьби за правду", галя повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. у такому трагiчному життi чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й вiн сам. чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку.взагалi, в образi чiпки панас мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення людського характеру, спустошення душi.

я думаю что ето то что тебе надо1а2б

і ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки ява рень і павлуша завгородній, по іншому – іван васильович і павло денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. в їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав павлуша. ця історія сталася з явою. коли він через переекзаменовку, з павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як робінзон крузо. а натомість павлуша прозвав яву робінзон кукурудзо. багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав яву та не покинув у скрутну хвилину.

хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. а павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. друзі – не розлий вода. читаючи майже детективні історії щоденних клопотів яви з павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. ява та павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

на мою думку, трилогія всеволода нестайка «тореодори з васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. це посібник дружби і доброти. і поки на землі буде дружба, книжку нестайка будуть читати. я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.