До ть виконати самостійну роботу на тему:"Літературне шістедисятництво". Творчість Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Григора Тютюника.

якби я був чаривныком ,то зминыла б зло на добро.робила все хороше на блага людям,щоб вони почували себе в цьому свити комфортно.всим 

дала б розуму. и выликувувала всих хворых людей,яким потрибна була б . 

як не розминутися з майбутнім? безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. куди спрямувати свої здібності? який фах опановувати? ці питання важливі для кожного з нас. та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для україни, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. до цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. чому? та тому, що тоді не буде питання, їхати до києва чи дніпропетровська, чи якогось міста в україні. за деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у парижі чи лондоні, у будапешті чи вашингтоні. ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ xix ст. п. буаст сказав: «майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.

однозначним є те, що україна є не просто частиною європи, а інтегрованою її частиною. не забуваймо також про те, що геопо-літично україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі європи. хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий спосіб. на жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції україни, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси україни.

  а мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему чорноморського флоту. російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».

кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. у японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. і україна в цьому сенсі не є винятком. нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території україни, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.

тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. а для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.

    мы часто всей семьей бывали в лесу. однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! и мы шепотом говорили друг другу: "смотри, смотри - лось". невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. и такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. как-то старшему сыну в школе дали написать сочинение об осеннем лесе. в сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау! ", вышли на колею с крутым поворотом. вдруг услышали топот, остановились. и тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. видимо, он испугался наших криков. и люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза. - большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. и еще он громко дышал, наверное, от страха.замечательное сочинение о лесе написал сын. он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.

это тот жанр или жанры, в которых предпочитает творить поэт. например: гражданская лирика