Микола Вінграновський Сіроманець
Во Хто знайшов напівживого вовка та врятував його.

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

леся українка написала чудовий вірш "хвиля". провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. приводом до написання цього твору стала поїздка до євпаторії, де леся українка перебувала на лікуванні. вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. на мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, і гармонія. леся українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). я вважаю, що головну думку поезії відтворено в останній строфі:

чи полине

межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

у творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія лесі українки пронизана вірою і сподіваннями. вірш написаний хореем. твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою. до цієй теми автор звертається у творах "спогад із євпаторії", "тиша морська". у зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах пушкіна "до моря", жуковського "море".

контрольну вчора ми писали,

а вчитель гав ловив в журналі -

тому ми швидко так списали.

а на наступний день,

під звук пташиних теревень,

оцінку і дознали.

тепер хоч в воду, хоч з моста

у мене двійка - не спроста!

я ж навіть списував і коми!

у кого? у сусіда толі!

- толян, сусіде, як це так?

мені тут двійка - не п'ятак!

- мій добрий друг, я теж списав

і маю не п'ятірку!

такого ж лебедя - цю двійку!

за це я дякую сказать повинен

цьому кирпатенькому тимі!

- тимко, тимко, як написав?

- так як і всі - усе скатав!

- на скільки?

- краще б не казати!

- у кого встиг?

- у гончаренко каті!

- катрусю, катя, катя, катя!

що сталось? - годі плакать!

- ой, не кажи мені нічого!

тепер з моста, тепер - у воду!

через це "два"! хоча би "три"!

а все у цьому винен ти!

- чому це я? знайшла на кого!

- а списувать знайшли же моду!

от я, дурна, у тебе і списала.

якби ж я знала, якби же

дзвінок тут швидко пролунав

наш клас із класу повтікав.

лиш я сиджу, рука сіпнулась - 

отут-то коло і замкнулось!

* , понесло, понесло. його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки? *

7-г; 8-в 9- 1-б 2-а 3-г 4-в