Доведіть, що поезії М. Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс..» властива асоціативніть.

який предмет почали вивчати головні герої в 6класі? (зоологія)

як звали дядька гната по вуличному? (фа-дієз)

на чому грав дядько гнат минулого року? (на мандоліні)

хто обізвав хлопців мухоловами? (вася)

що побачили хлопці коли побігли до озера вмитися? (відбитки здоровенних і страшних лап)

що вирішили робити хлопці після того як побачили відбитки? (піти в бібліотеку і взяти книжки з зоології)

хто придумав взяти курку замість кози для приманки? (сергій)

як назвали монстра що жив на річці? (митькозавр)

чому митько вкляк на місці коли побачив монстра? (тому що хотів потім усім розказати про митькозавра)

хто був насправді монстром? (василь)

епітети: «любий рідний край», «пущі дикі», «буйні ріки» тощо. метафори: «моє серце в верховині і душа моя, моя дума в верховині соколом буя, моя мрія в гори лине наздогін вітрам». персоніфікації: «прощавайте, сині гори, білії сніги, прощавайте, темні звори й світлії луги! прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї, прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї! », «будь здорова, верховино, любий рідний край». нестягнені форми прикметників: «білії сніги», «світлії луги». інверсія: «іду я на чужину»

дуже палкий погляд,бистрий,як блискавка.ним світила якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою.невеселе,вовчкувате..

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.