Міні твір на тему "З моїх знайомих на прибульця схожий..." (5-7 речень)
​

дружина державного діяча повинна бути відповідного статусу.

має бути елегантно вдягнена, повинна поводити себе виховано і ввічливо.

вона може чоловікові, якщо він попросить або буде не в змозі щось зробити.але якщо чоловік не хоче втручань в свої особисті справи , то дружина не повинна лізти в його справи.також дружина повинна доглядати за чоловіком,наприклад відпочивати чи рекомендувати який костюм надягнути.

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.термін «розстріляне відродження» належить єжи ґедройцю. вперше це формулювання з'явилося у листі єжи ґедройця до юрія лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення ґедройця підготував лавріненко: «щодо назви. чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „розстріляне відродження. антологія 1917–1933 etc.“ назва тоді звучала би ефектно. з другого боку, скромна назва „антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. що ви думаєте? » антологія «розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом єжи ґедройця у бібліотеці паризької «культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. за це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в україні нараховувалося 5000 письменників).початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт михайла ялового і самогубство миколи хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «слово».кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. тоді, «на честь 20-ї річниці великого жовтня» у соловецькому таборі особливого призначення за вироком трійки розстріляний лесь курбас. у списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були микола куліш, матвій яворський, володимир чеховський, валер'ян підмогильний, павло филипович, валер'ян поліщук, григорій епік, мирослав ірчан, марко вороний, михайло козоріс, олекса слісаренко, михайло яловий та інші. загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

і ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки ява рень і павлуша завгородній, по іншому – іван васильович і павло денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. в їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав павлуша. ця історія сталася з явою. коли він через переекзаменовку, з павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як робінзон крузо. а натомість павлуша прозвав яву робінзон кукурудзо. багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав яву та не покинув у скрутну хвилину.

хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. а павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. друзі – не розлий вода. читаючи майже детективні історії щоденних клопотів яви з павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. ява та павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

на мою думку, трилогія всеволода нестайка «тореодори з васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. це посібник дружби і доброти. і поки на землі буде дружба, книжку нестайка будуть читати. я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.