У чому виявляється велич і трагізм образу Марії (Т. Шевченко)?

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

1. знайомство. (або сердитий василько.)

2.вигадка матері .

  а) "краще б вчився".

    б) кого ж з трьох?

    в) вибір зроблено.

3. василькіна прихильність.

4.збори.

5. страшна правда про одруження.

6. "нехай його й кат візьме! " (або   щасливий кінець) 

если бы поллианна была бы моей одноклассницей,то я думаю.что наш класс относился к ней как к хорошему человеку и другу.я уверен(а),что поллианна нашла со всеми общий язык и её никто не обижал.я бы дружил(а) с поллианной и часто бы гулял(а) с ней,ведь в жизни не помешает дружить с таким весёлым и оптимистичным человеком.если бы у поллианны были бы плохие успехи,я бы с радостью () ей.на переменах мы бы играли и подготавливались к урокам.

я был(а) бы рад(а),если бы поллианна была бы моей одноклассницей!

- борець за правду. але чiтко виявляється i слабкiсть характеру чiпки, бо коли в нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть, вирiшив, що нема в життi щастя. чiпка став пропивати все, що заробив власною працею, завiв собi друзiв-розбишак.та ось незабаром добре в чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн, помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя, завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. радiючи за сина, мати нiби , але щастя тривало недовго. не витримавши другоï кривди, яку заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, чiпка пiд впливом "лихого товариства" повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. спотворення чiпки як людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей до страшних наслiдкiв. не витримавши такоï "боротьби за правду", галя повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. у такому трагiчному життi чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й вiн сам. чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку.взагалi, в образi чiпки панас мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення людського характеру, спустошення душi.