Маруся богуславка» за жанром
а дума
б
в легенда
г історична пісня

один із творів-казка, другий-вірш. твори відрізняються розмірами. у казці головним героєм є козак, а у вірші - маленький хлопчик. у казці змальовано більше подій, наприкінці герой відходить. у вірші червень тільки прийшов до людей.

  як розумів щастя т.

шевченко? я вважаю, що щастя у розумінні  тараса григоровича - велика та вільна  родина, незалежна

країна. для поета було важливим особисте щастя, про яке ми можемо дізнатися з

його інтимної лірики. проте особливе значення шевченко надавав і
щастю

загальному, народному. значне місце у його житті займали мрії про щасливу

країну, у якій кожен бажаючий може отримати освіту, проявити свої розумові

здібності. у цій країні відбудеться переосмислення суспільних цінностей та

кожна особа буде по-справжньому вільною. тобто
щастя для шевченка - це привітна

та тепла рідна земля, на якій працюють вільні селяни, господарі своєї долі.

на долю головного героя випало велике випробування: він сліпий від народження, і повинен поступово прийти до розуміння своєї цінності і необхідності в цьому світі. спочатку йому складно спілкуватися з однолітками, але поява в його житті евеліни приносить йому чимало приємних хвилин: він знаходить подругу, близьку людину. по суті, петро хоче знайти своє місце в житті, але спочатку йому потрібно прийняти факт власної сліпоти. довго він не може змиритися з тим, що не такий як всі, що не бачить світ. він повинен прийти до розуміння того, що володіє великим талантом, і захотіти його розвинути до високого рівня. багато в чому досягнення цієї мети сприяє вплив дядька максима, який вигадує для племінників нові випробування. ми бачимо, як з недовірливого і невпевненого юнака петро поступово стає сильною людиною, люблячим життя. коли він перестає жаліти себе і починає дихати на повні груди, результати не змушує на себе чекати: і ось петро вже сліпий музикант. короткий зміст історії розповідає про те, як у нього утворюється сім’я, особисте щастя.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926