Твір на тему "мій улюблений літературний герой ( за повістю вітька + галя, або повфсть про перше кохання)"​

літературні герої вони стають для когось ідеалами в житті, для інших — негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію.і. с. нечуй-левицький у своїй соціально-побутовій повісті «кайдашева сім'я» створив образи селян пореформеної доби xix століття. це яскраві і колоритні образи, бо кожний із них неповторний і індивідуальний: тихий, богобоязливий омелько, добра господиня і гарна куховарка маруся, бриклива мотря і насуплений карпо, ніжний лаврін і лагідна мелашка, а ще два незабутніх образи, які є, мабуть, чи не в кожному селі, — це баба палажка і баба параска. особисто мені саме ці гумористичні образи. чому вони? по-перше, я люблю, коли літературний образ має якісь негативні вади, теплим жартом можна побавитись, а ще мені дуже жаль цих бабусь, які з одного боку хочуть зробити людям добро, а з другого — не можуть не змагатися, хто з них краща, що викликає сміх.образи двох сільських старих жінок, створених письменником, серед негативної атмосфери сварок викликають не негативне ставлення, а, навпаки, співчуття читачів. хочеться не глузувати, а помирити цих двох бабусь, щоб вони не витрачали своєї енергії на сварки, а жили і творили добро. бо свій життєвий досвід, вміння вони могли б передати іншим. адже вони віруючі люди, ходять до церкви, хочуть служити богові і людям, жити праведно на цій землі. але, на мою думку, затурканість і безкультурність, неосвіченість і темнота кріпосницького ладу породили ці гумористичні образи.сам письменник дуже любив своїх персонажів. про це свідчить і їх довге літературне життя: у і. с. нечуя-левицького є ще й оповідання, яке так і називається — «баба параска і баба палажка», яке автор написав 1874 року, за чотири роки до створення повісті «кайдашева сім'я».подобаються мені ці образи і своєю мовою: вона пересипана приказками, прислів'ями, несподіваними порівняннями.незважаючи на обмеженість світогляду, забобонність і примітивізм, ці образи викликають у нас повагу до старості та жаль, що в цих жінок було таке життя. сміх із сумом, із теплим співчуттям викликають у мене ці образи.

ця фраза означає, що людина дуже давно не споживав їжу і дуже зголоднів

это тот жанр или жанры, в которых предпочитает творить поэт. например: гражданская лирика

кутаються у хмари сині карпати. про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. підгір’ мальовничий куточок україни, тут 27 серпня 1856 року народився іван франко в селі нагуєвичі на дрогобиччині в заможній сім’ї коваля яця франка.  батько вмів кувать плуги, пі молот слухався його долонь, cин ловив отецьке кожне слово в тісній кузні, де не гас вогонь. говорив коваль про кривду люту, про життя нестерпне бідняка. і несла та мова часто чута гнів у серце юного франка. скільки він у кузні перемріяв, скільки він снаги набрався там, щоб за горе мстити лиходіям, вказувати правду трударям!   у цьому селі проминуло дитинство івана франка, тут він часто бував, коли навчався у дрогобичі і львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.    і франко закінчив дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. дебютував у львівському студентському журналі „друг” у 1874р.  мужнів, загартовувався і.франко, навчаючись у львівському університеті. з під його пера виходять такі вірші: „гімн”, „каменярі” , „товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. такого сильного революційного голосу після смерті т.шевченка україна ще не чула.