Твір на тему " моя улюблена поезія лесі українки " давня весна"

весна нікого не залишає байдужим. весни чекають як дива. і в пам'яті зазвичай залишаються найбільше ті події, які відбувалися навесні. розквіт природи після зимової сплячки, буйне цвітіння саді здається, що й у житті має щось статися, щось змінитися. тільки не для дівчинки, прикутої хворобою до ліжка.

все ожило, усе загомоніло —

зелений шум, веселая луна!

співало все, сміялось і бриніло,

а я лежала хвора й самотна.

ліричну героїню вірша лесі українки "давня весна" огорнули безрадісні думки. усім весна дарує радість і приносить подарунки. ось тільки їй не ніякого подарунка, забула весна про самотню хвору дівчинку. однак на те вона й весна, щоб будити не лише сплячу природу, а й силу духу у хворому тілі. в душі ліричної героїні прокинулися надія, радість від весняної днини і сподівання на одужання. вона зрозуміла, що і їй весна приготувала подарунок — можливо, ще більш знаковий, ніж іншим:

ні, не забула! у вікно до мене

заглянули від яблуні гілки,

замиготіло листячко зелене,

посипались білесенькі квітки.

леся українка з дитинства була сильною дівчинкою, здатною за сили волі подолати сумні думки, пов'язані з хворобою. а весна лише впоратися із сумним настроєм.

моя душа ніколи не забуде

того дарунку, що весна дала;

весни такої не було й не буде,

як та була, що за вікном цвіла.

все життя талановитої поетеси було справжнім подвигом у подоланні власної недуги, яскравим злетом до високості, прагненням до здійснення мрій:

хотіла б я піснею стати

у свою хвилину ясну,

щоб вільно по світі літати,

щоб вітер розносив луну.

вона навіть не підозрювала, що все її життя та її безсмертна поезія і справді стали піснею для україни, для українського народу.

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

контрольну вчора ми писали,

а вчитель гав ловив в журналі -

тому ми швидко так списали.

а на наступний день,

під звук пташиних теревень,

оцінку і дознали.

тепер хоч в воду, хоч з моста

у мене двійка - не спроста!

я ж навіть списував і коми!

у кого? у сусіда толі!

- толян, сусіде, як це так?

мені тут двійка - не п'ятак!

- мій добрий друг, я теж списав

і маю не п'ятірку!

такого ж лебедя - цю двійку!

за це я дякую сказать повинен

цьому кирпатенькому тимі!

- тимко, тимко, як написав?

- так як і всі - усе скатав!

- на скільки?

- краще б не казати!

- у кого встиг?

- у гончаренко каті!

- катрусю, катя, катя, катя!

що сталось? - годі плакать!

- ой, не кажи мені нічого!

тепер з моста, тепер - у воду!

через це "два"! хоча би "три"!

а все у цьому винен ти!

- чому це я? знайшла на кого!

- а списувать знайшли же моду!

от я, дурна, у тебе і списала.

якби ж я знала, якби же

дзвінок тут швидко пролунав

наш клас із класу повтікав.

лиш я сиджу, рука сіпнулась - 

отут-то коло і замкнулось!

* , понесло, понесло. його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки? *