Анна сама (монолог анни) анна (пiд вiкном мотає пряжу на мотовило i числить нитки). одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. (зупиняється.) семий день уже його нема. чень нинi прийде. i боюсь його, i жити без нього не можу. (мотає далi.) шiстнадцять, сiмнадцять, вiсiмнадцять, дев'ятнадцять, двадцять. (зупиняється, зажмурює очi i задумується.) який страшний! який грiзний! а що за сила! здається, якби хотiв, то так би i роздавив мене i того… мойого… халяпу. поглядом одним прошиб би. i чим страшнiший, чим острiше до мене говорить, тим, здається, я бiльше люблю його. вся тремчу, а так i здається, що тону в нiм, роблюсь частиною його. i нема у мене тодi своєї волi, анi своєї думки, анi сили, анi застанови, нiчого. все менi тодi байдуже, все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! ах! (мотає далi.) двадцять i одна, i двi, i три, i чотири. (зав'язує пасмо.) та й чи ж не вiддала я йому все, все, що може вiддати жiнка любому чоловiковi? навiть душу свою, честь жiночу, свою добру славу. присягу для нього зламала. сама себе на людський посмiх вiддала. ну, i що жi менi байдуже! вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. (мотає.) одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть…
іван якович франко "украдене щастя"
і ще подивіться "царівна" ольги кобилянської.
Популярные вопросы