Виключною подією. — ну, сідайте, повезем. чого стали? — сказав дід платон, він стояв уже біля човна з веслом. — повезем уже, а там, що бог дасть. не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу куди ти хитаєш? човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас. ми розсілися у човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думку. — у тебе готово, савко? — можна. — а хмар ач, що робиться! страшний суд, чи що, починається? — дід платон подивився на небо і плюнув у долоню. потім він узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега. савка з онуком гребонули опачинами. човен був великий і старий-престарий. він увесь був просмолений смолою і покарбований часом. я сидів у човні близько коло діда платона. я дивився на тиху чарівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба. мені здалося, що мене перевозять на той світ. сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули. прощай, моя рідна, дорога десно. мене вивів із думи голос платона. він продовжував з савкою свою розмову, образливу і гірку для нас. видно, щось сильно його мучило, щось хотілось йому додумати до кінця. він ніби думав уголос:
Спасибо
Популярные вопросы