Характеристика максима беркута, захаром беркута, мирослави, тугара вовка.(желательно цитатами)

мені дуже новела "лось". після прочитання її я глибоко задумалася. про те як ми люди відносимося до природи. до того що оточує нас. хлопчики з новели чинили правильно . мене вражає їх сміливість і благородність, коли вони ризикуючи своїм життям "зрадливу" кригу, незлякалися погроз браконьєра дядьки шпичака , а "подалися в заповідник,щоб заявити охороні" .в той час мене охоплює жах коли я думаю про таких людей як дядько шпичак. я підтримую авторський осуд зажерливості, жортокості шпичака відчутний у його поведінці . діти рятували лося , а він "присівши в виїмку" , насміхався над ними , а потім "шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги . я з призирством ставлюся до цього браконьєра , до його трусості коли він злякався за те що діти пішли заявляти охороні "його наче щось тіпануло, коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин". отже, ставлення людини до природи - це мірило людської моралі . справжня любов до рідної землі повинна бути не вища споглядальної  а й дійовою, спрямовоною на захист і примноження багатства рідного краю.

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».