Ідейно-художній аналіз вірша в. симоненка " є тисячі доріг"

Коментаралегорично-символічну картину змальовує у вірші «є тисячі дорі» в. симоненко. у кожного своє призначення і свій вибір — яку дорогу обрати. можна знехтувати своїм «батьківським полем», піти на службу до сильних цього світу, отримати славу й багатство, нагороди та привілеї. а можна, долаючи утому, колючи босі ноги й заганяючи колючки, обробляти свою ниву, чесно виконувати свою справу. своє призначення відповідно до свого хисту.ліричний герой вірша обрав останнє, бо це його нива, і він нами гається просуватися широкою дорогою, а не вузькими стежками чи манівцями.

ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.

 

  виявляється, що подібне "бажання" м. семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії м. семенка, виглядає дещо дивним. він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці маші дарує весняні берези, щоб її покохав петька. михайло семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926