Сочинение из произведения 'хто смяецца апошним" на тему "ци бывае зло малым?" надо

люблю)

  нравится зарубежные авторы(особенно оскар уайльд),

люблю также классику . 

що таке честь? що вона значить у житті людини? чи варто жертвувати нею задля своїх корисливих цілей? честь — це гідність людини, що викликає загальну повагу й пошану а також власне почуття гордості. без честі людина не зможе нічого досягти в житті, адже люди не сприйматимуть її серйозно. а торгувати честю й гідністю заради високого титулу — це безглуздя. я вважаю, що людина без честі буде лише «знижувати планку» свого статусу в суспільстві.я хочу розглянути цю проблему, аналізуючи поведінку пана журдена — головного героя комедії мольєра «міщанин-шляхтич».по-перше, я вважаю, що людину без честі не будуть поважати оточуючі, і така людина буде виглядати дуже жалюгідно. згадаймо, наприклад, посвячення пана журдена в неіснуючий сан «мамамуші» — він настільки хотів стати вищим за станом, що загубив власне «обличчя», гідність. його ніхто не сприймав, як він того хотів. пан журден сам із себе зробив посміховисько.по-друге, таку людину будуть використовувати задля своїх корисливих цілей інші. так граф дорант, знаючи, що пан журден має багато грошей, часто позичав у нього «кругленьку» суму й не збирався віддавати борг. граф, як і його дружина дорімена, зневажав журдена, як тільки може дворянин зневажати буржуазію, у той час, як останній вважав цих аристократів своїми друзями, і мало того — навіть боявся їх, благоговійно дивлячись на них знизу вверх. журден ніколи не суперечив графові доранту, адже хотів бути ближче до такого бажаного й такого далекого аристократичного світу.зневажають і дурять журдена і вчителі, а він вірить їм і платить гроші лише за гарні слова. до того ж журден, зовсім загубивши голову, намагається видати доньку за першого ліпшого аристократа, не підозрюючи, як непривабливо це виглядає в очах оточуючих. він не слухає нікого, непохитно, як осел, відстоює свою точку зору, і робить це завжди, навіть якщо зовсім неправий.отже, засліплений зовнішньою привабливістю аристократичного світу, журден втрачає свою честь і гідність. це безглузде прагнення стати аристократом позбавило його здатності міркувати тверезо й зробило посміховиськом. мольєр висміює самоприниження та відсутність гідності в журдена, адже вважає, що здоровий глузд і щирість завжди перемагають.

одного разу, в останній день семестра, ми з друзями пішли на замок. на горі, під замком є закинута тур. база, і дві багатоетажні будівлі. ми там гралися, сміялися, жартували, раділи останньому дню в семестрі. і ось ми вирішили піти в одну з багатоетажок. ми знаємо що там нікого нема, і вона давно покинута. коли ми підходили то побачили світло в одній із кімнат другої будівлі, вона була дальше від першої. ми зупинилися. стоїмо. і ось відкриваються двері того будинку, виходить дід. ми не знаємо хто то був, можливо охоронець, можливо зовсім випадкова людина, але ми налякалися, і що духу тікали звідти.

p.s. якщо написати що то було темного, морозкого вечора. лампочка блимала, і по стінам ходили тіні. буде страшніше

  татьяна — вдумчивая, романтическая натура, выросшая на раздолье.

образ жизни героев продиктован тем, что татьяна живет в деревне, а евгений — в столице. ее воспитывают няня, природа россии, семейный уклад. герой же был отдан с раннего детства на руки “мadame и моnsier”. “ душою”, героиня воспринимает жизнь в деревне спокойно. она живет в гармонии с природой, поэтому не испытывает скуки, тоски. татьяна — цельная   богатая натура, а не пустой сосуд, который требует заполнения. героиня любит читать романы, которые ей заполняют однообразие жизни, будят воображение.  старина близка героине. татьяна с удовольствием слушает нянины сказки, верит гаданиям, приметам.

  онегин в суете светской жизни не чувствует ее прелести.  евгений рано устает от бессмысленной жизни, пытается наполнить ее чтением, трудом.евгений не знает природы, не умеет ее любить и ценить, понимать ее, так как его воспитывали в городе да еще и иностранцы. встретив татьяну, он сразу понял и оценил ее, но “привычке милой не дал ходу, свою постылую свободу я потерять не захотел” — так потом он объяснит татьяне причину своей холодности.испытание любовью герой не прошел. он испугался подлинных чувств, потому что привык к светской фальши, “игре”, а искренность татьяны испугала, даже оттолкнула евгения. он пытается обучить героиню скрывать подлинные чувства, уметь лицемерить, то есть тому, что умел сам.онегин — противоречивая натура. он не уважает поместное дворянство, среди которого живет, а с другой стороны — боится быть оклеветанным этими людьми. из-за этой слабости онегин убивает на дуэли приятеля и едет путешествовать, чтобы успокоить душу, совесть. а может быть, чтобы погибнуть от шальной пули.  последняя фраза приводит в ужас. как же печальна и безысходна должна быть жизнь, если молодой человек мечтает о смерти! татьяна же по-прежнему ровна, спокойна, величава. как ей дается это спокойствие? ! она хорошая “ученица”, прекрасно усвоившая урок, данный ей в деревне. героиня лучше понимает онегина, чем он сам себя.роман обрывается на полуфразе. но автор сказал все, что хотел. он создал образ героя двадцатых годов xix века. нарисовал прекрасный портрет женщины, уходящий корнями в деревенскую .