Где в рассказе чехова толстый и тонкий юмор является безобидным, а где острым ,больно жалящим?

Юмор в рассказе Чехова "Толстый и Тонкий" заключается в том, что вначале, когда двое бывших друзей встретились, они разговаривали абсолютно наравных, как равные люди, но когда один узнает, что другой дослужился до знатного чина, он начинает подобострастно пресмыкаться у его ног, как бы боясь своего же бывшего друга.

павло глазовий народився зо серпня 1922 року в так званому історичному козацькому дикому полі у смт новоскалювата (тодішня кіровоградщина) миколаївської області у родині хлібороба. його предки носили козацьке прізвище окань. але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. існує версія, що слово «окань» пов'язане з мірою довжини в київській русі.11-річним хлопчаком павло пережив голодомор. у страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.після восьмирічки закінчив педучилище в новомосковську дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. один рік попрацював учителем молодших класів. в армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із внз після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.згодом потрапив у блокадний ленінград, нагороджений медаллю «за оборону ленінграда». звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. після блокади павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.і після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних штепселя й тарапуньки.вищу освіту павло здобув у київському педагогічному інституті (1950 з 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «перець», згодом — заступником головного редактора журналу «мистецтво».був членом спілки письменників україни з 1968 р. автор поеми «слався, вітчизно моя! », 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. заслужений діяч мистецтв україни (1993). нагороджений орденом «за заслуги» iii ступеня (1997).помер павло глазовий 2004 р.його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, постать визначного українського сміхованця павла прокоповича глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. у виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. він був лауреатом літературної премії імені остапа вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно

      в данном фрагменте торжество лопахина передано его восторженными возгласами, что это он купил вишнёвый сад. «я купил! вишнёвый сад теперь мой! мой! боже мой, господи, вишнёвый сад мой! ». он сам не может до конца поверить в то, что он теперь владелец вишнёвого сада, места, «где дед и отец были рабами». ермолай алексеевич хотел быть спасителем вишневого сада, но делал это в соответствии со своим купеческим разумением. это спасение по-новому. ценность вишневого сада для раневской и для лопахина была различна: для нее это красивое родовое гнездо, с которым связано много дорогих воспоминаний, для него это собственность, которая может давать деньги.      став хозяином вишнёвого сада, лопахин говорит о «нескладной жизни». казалось бы, его счастью не должно быть предела, но в его глазах видны нотки грусти. причины этой «нескладной, несчастливой жизни» он видит в несовершенстве человека, в бессмысленности его существования: «надо только начать делать что-нибудь, чтобы понять, как мало честных, порядочных людей». лопахин, как и каждый герой «вишнёвого сада», поглощён «своей правдой», погружен в свои переживания, многого не замечает, не чувствует в окружающих и в то же самое время остро ощущает несовершенство жизни. он – как связующее звено между прошлым и будущим вишнёвого сада и он готов с корнем уничтожить ужасную память об этом   прошлом.

      я не вижу в лопахине истинного хозяина вишнёвого сада. я думаю, что он построит дачи, получит за это деньги, тем самым, загубив красоты сада, а потом успокоится и может быть, даже перепродаст кому-либо землю.   он не может быть хозяином красоты, потому что разрушает её ради денег. по всему видно, что лопахин ощущает себя хозяином жизни, но автор явно не на стороне человека, безжалостно рубящего топором стволы прекрасных деревьев.  мне кажется, что его нельзя назвать ни исключительно "хищным зверем", ни только лишь обладателем "тонкой, нежной души". став хозяином имения, ермолай горд и счастлив, ему хочется, чтобы его предки порадовались за него из-за того, что "их ермолай, битый, малограмотный ермолай, который зимой босиком бегал", сумел продвинуться в жизни.