Тема стихотворения "на окраине села" - И. Ф. Варавва
​

эта пословица говорит о том что бесполезно делать ненужную работу которая ничем не . ведь в лесу и так мног дров ! а дрова это те же самые деревья к тому же бесполезные в лесу!

пиши мне ща нее 5 поставили

с эпохой просвящения

бобчинский и добчинский оба низенькие коротенькие любопытные   чрезвычайно похожи друг на друга оба с небольшими брюшками; оба говорят скороговоркою и чрезвычайно много жестами и руками. добчинский немножко выше и сурьёзнее бобчинского, но бобчинский развязнее и живее.оба петра ивановичи бобчинский и добчинский — не чиновники, они помещики, им есть на что жить, они не служат за жалованье и в силу этого, казалось бы, не зависят от градоначальника, он им не указ. на самом деле и они неразрывно связаны со всем происходящим в их провинциальном уездном городе. и подлаживаясь под всеобщее единение с чиновниками городка — мол, и они здесь не последние люди, тоже несут взятки хлестакову. за что они-то несут, зачем и им подкупать ревизора? возможно, что они и сами не ответят: просто так, чтобы быть со всеми, не отстать от других, не оказаться не у дел. в интерпретации гоголя эти образы нелепы и , они хотят что-то значить в общественном смысле, но обречены попадать впросак, они смешны и трагичны — в структуру чиновнической епархии не входят, вот и пытаются доказать свое участие в жизни города; не появись они сами — о них никто и не вспомнит, оттого и суетятся.

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!