Разом із героєм роману Д. Свіфта «Мандри Гуллівера» я побувала у фантастичній Ліліпутії. Це дуже незвичайна, дивовижна і красива країна. Важко уявити собі приємніший краєвид. Уся місцевість здається суцільним садом, а обгорожені лани нагадують грядки квітів. Лани межують із лісами. Столиця Ліліпутії Мілдендо обнесена муром, по якому навколо всього міста може вільно проїхати карета. Це місто перетинають дві великі вулиці, ділячи його на чотири квартали, Будинки мають від трьох до п’яти поверхів, на базарах і в крамницях багато всілякого краму.
Жителі Ліліпутії — дуже маленькі люди, дюймів із шість на зріст. Звичайні люди виглядають поруч із ними велетнями. Недарма тубільці назвали Гуллівера «Чоловік-Гора». Хоча ліліпути і взяли в полон Лемюеля, проте поводилися вони з ним досить приязно. Наприклад, коли зв’язаний Гуллівер захотів їсти, до нього приставили багато драбин, і до рота полоненого полізли сотні тубільців з їжею в кошиках. До речі, їжа була дуже смачною, тубільські жінки вміли добре готувати. Зналися ліліпути і на медицині. Коли Гулліверу намазали руки й обличчя маззю з приємним запахом, то біль, заподіяний стрілами, за кілька хвилин утамувався. Жителі Ліліпутії — чудові математики. Вони досягли великих успіхів у механіці. У них було багато пристроїв на колесах, щоб поперевозити колоди та інші важкі вантажі. Маленькі люди були дуже хоробрими. Вони наважувалися залазити на Гуллівера і ходити по його тілу. При цьому вони зовсім його не боялися, хоча полонений порівняно з ними був гігантським створінням.
Споконвіку в Ліліпутії були вельми своєрідні закони та звичаї. Шахрайство вони вважали дуже тяжким злочином, і тому часто карали за нього смертю. Неправдомовців та невдячних людей теж віддавали на ганебну смерть. Кожен, хто надасть достатні докази, що протягом сімдесяти трьох місяців він точно виконував усі закони країни, діставав право на певні пільги. До того ж він одержував премію і титул снільпела, який додавався до імені, але не переходив до спадкоємця.
Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути передусім звертали увагу на моральні якості і тільки потім дивилися на здібності. Вони вважали, що найвища розумова обдарованість не може заступити браку моральних чеснот.
На жаль, так було задовго до того, як Гуллівер потрапив у Ліліпутію. Дід імператора запровадив зовсім іншу практику в державі. Тепер для того, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганні танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримає найвищу посаду державного службовця. Також запровадили найвищі відзнаки — шовкові нитки синього, червоного та зеленого кольорів. Ними стали нагороджувати тих, хто виявляв найбільшу спритність у стрибках через палицю. Її тримав імператор горизонтально то вище, то нижче.
Правитель Ліліпутії називав себе «імператором». Він був дещо вищим на зріст за своїх придворних, і вже через це всі його дуже поважали. Імператор наІнша в себе окрасою і пострахом всесвіту, монархом над монархами. Говорив, що І «їм ногами спирається на центр землі, а головою сягає сонця.
Подорож до Ліліпути була дуже цікавою. Мені здалося, що я побувала там разом з Гулівером. Мене зачарували чудові її краєвиди, схожі на театральні декорації міста, працелюбні та добрі тубільці. Але я б не хотіла жити в країні, де точиться багаторічна війна з сусідньою країною. Та ще й привід для війни смішний.Мешканці двох країн ніяк не можуть дійти згоди, з якого краю треба розбивати яйця. А ще мені б не хотілося, щоб моїм народом правив такий дивакуватий імператор.
Популярные вопросы