Менің сүйікті спектаклім мақала
​

стихотворение состоит из четырёх строф. они связаны между собой не только по смыслу, но и интонацией. кажется, что первая строфа как бы плавно и играючи переходит во вторую и так далее.

«люблю грозу в начале мая,

когда весенний, первый гром,

как бы резвяся и играя,

грохочет в небе голубом».

так звучит начало стихотворения, и я сразу представляю себе весну с радостным, весёлым дождём и первым громом. это творение не имеет адресата, но здесь есть лирический герой- автор. он представляется нам как рассказчик, который воспевает природу, её весеннюю красоту и величие. внутренний мир героя переполнен радостью и восторгом. герой стихотворения открывает неповторимую красоту не только очевидных, но и скрытых от обычного глаза явлений

исследователями неоднократно отмечалось, что роман “мастер и маргарита” -двойной роман. он состоит из романа мастера о понтии пилате и романа о судьбе самого мастера.эти романы, во-первых, противопоставлены, а во-вторых, образуют такое органическое единство,которое и выводит “мастера и маргариту” за пределы собственно романного жанра. это двуединое произведение посвящено не судьбе отдельного человека, семьи или хотя бы группы людей, как-то между собой особенно связанных, а рассматривает судьбы всего человечества в его развитии, судьбу человеческой личности как составляющей человечество.

это философское произведение: по глубине и остроте проблем, затрагивающих коренные вопросы бытия; по обилию ассоциативных,свободных связей внутри и вне текста; по внутренней полемичности самого художественного мышления автора, выстраивающего собственные концепции, отталкиваясь от традиции…

роман булгакова “мастер и маргарита” – это великая книга, потому что в ней высказаны великие идеи: о величии человека и об аморальности власти как проявления насилия над человеком; о красоте любви и людей, способных на любовь; о сострадании и милосердии, отваге и верности своему призванию как высших человеческих качествах, о неразрывности добра и зла, жизни и смерти…

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!

пантеон - храм "всех богов" в риме. иногда употребляют это слово в смысле своеобразного зала славы, куда только великие,как правило, уже умершие деятели культуры, политики, спорта и