"євшан-зілля" — це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон володимир мономах. життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. все було б гаразд, але на батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша и світі. і от гудець іде до києва за юним паном. усі спроби були марними — половець став русичем. ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але статки диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну. із запахами в людини пов'язані найгостріші спогади. ось і дук привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. і душа гаряча половецька кров зажадали свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п'янить, дарує щастя.
микола вороний хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї батьківщини. ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. йому ми можемо пробачити, він був захоплений в полон, а що сказати про людей, які рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, її за "13 сребреників юди".
Популярные вопросы