Твір на тему маленького чоловіка "шанель" ! \

доля «маленької людини» безвихідна. він не може, не має сил піднятися над обставинами життя. і лише після смерті з соціальної жертви акакій акакійович перетворюється на соціального месника. у мертвій тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за калінкіна мостом (в бідній частині столиці), так і в багатій частині міста.        але недарма розповідь про «посмертне існування» акакія акакійовича в рівній мірі виконаний жаху і комізму, фантастичного правдоподібності й глузливо поданої неправдоподібність. справжнього виходу з глухого кута автор не бачить. адже соціальне нікчемність веде до нікчемності самої особистості. у акакія акакійовича не було ніяких прагнень і пристрастей, крім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів, крім любові до мертвим буквах. ні сім'ї, ні відпочинку, ні розваг.        життєва катастрофа героя визначена як бюрократично-знеособленим, байдужим соціальним устроєм, так і релігійної порожнечею дійсності, якій належить акакій акакійович. гоголь переконує читачів, що дика несправедливість, царююча в житті, здатна викликати невдоволення, протест навіть самого найтихішого, смиренно бідолахи.        заляканий, забутий башмачкін, тільки й міг проявити своє невдоволення значними особами, грубо його принижує і ображає, лише в стані безпам'ятства, в маренні. але гоголь, будучи на стороні башмачкіна, захищаючи його, здійснює цей протест у фантастичному продовженні повісті.  

        тема «маленької», безправну людину, ідеї соціального гуманізму і протесту, так голосно прозвучали в повісті «шинель», зробили її етапним твором російської літератури. вона стала прапором, маніфестом натуральної школи, відкрила собою низку творів про принижених та ображених.

кружыць рознакаляровая завіруха. абрывае восень раскошны ўбор дрэў, кідае яго на дарогі, нясе ў лужыны, нібы імкнучыся змыць яркую вясёлую фарбу. на ветры трапечуць апошняе лісце. здаецца, вось-вось адарвуцца ад галінкі, зваляцца на зямлю, і лес адразу зрадзее, папрастарнее і святлей. з кожным днём празрысцей становіцца лес. губляе ён сваю таямнічасць, губляе на зямлю раскошны ўбор. у сонечныя дні, якія вельмі падобныя на вясновыя, добрыя шпацыры ў лесе. і ёсць тамака выдатная паляна, куды я з сябрамі або адна хаджу адпачываць. гэта мой каханы куток, дзе можна правесці трохі вольнага часу. зелянява-жоўтая трава на палянцы, блакітнае неба і ласкавае сонца. прыбраная рябина з вясны да восені. з кожным днём усё аранжавей і ярчэй становяцца ягады на ёй. пакуль, нарэшце, не ўспыхнуць на лясным узлеску рябиновые кастрыцы. доўга будуць гарэць яны, азараючы лес сваім лядоўням полымем, пакуль не наляцяць на іх шумныя і шустрыя чароды драздоў на вясёлы . на лясным узлеску прыцягвае да сабе ўвага не толькі прыгажуня-рябина, але і дрыготкая, якая ўздрыгвае апошнім лісцем асіна. ні для каго, мусіць, не таямніца, што асіне «халодна» стала, варта толькі падзьмуць невялікаму ветрыку. хвосцік, да якога прымацаваная ліставая пласцінка, доўгі і тонкі, і форма ў яго не як у іншых – цыліндрычная, а плоская, пляскатая з бакоў. вось вецер і можа, як яму жадаецца, круціць ліст направа і налева, і дрыжыць ён таму. асіна – дрэва прыгожае. у маладых осинок лісце вельмі падобныя на лісце таполі, і дрэўца можна зблытаць з топольком. асабліва добрыя восеньскае лісце, яны бываюць самых розных расфарбовак: і жоўтыя, і барвовыя, і чырвоныя, і памяранцавыя. пазней увосень паляну і маладыя осинки: іх гладкія зелянявыя ствалы разам з беластволымі бярозкамі ўносяць у змрочны лес ажыўленне. і яшчэ ёсць у асіны адна асаблівасць. пазней увосень, калі ўжо мінуе лістапад, у яе пачынаецца ветвепад. тонкія галінкі рознай даўжыні, нібы лісце, на зямлю. на канцы галінкі ныркі, а ў іх будучае лісце. яе не зламаў вецер, яна сама аддзялілася ад дрэва, як жоўклы ліст. узімку, калі снег атуліць дрэвы і галінкі асіны нічым не вылучаюцца сярод іншых, іх можна пазнаць па гусце – яны горкія і маюць своеасаблівы пах. вядома, у гэтым лесе ёсць яшчэ шмат цікавага, але мне і запомнілася гэтая паляна. я кахаю гэтае месца ў лесе за тое, што тут можна выдатна правесці час, палюбавацца прыгажосцю лесу, паляны. і я з задавальненнем бываю тамака.

тем,что народную загадку придумал народ и передавал из уст в уста , а авторскую  придумал один автор.