Порівняльна характеристика іллі муромця і робін гуда)

Ілля муромець - головний російський богатир.ілля муромець - селянський син. тридцять і три роки просидів сиднем на печі, так як був нездоровий. перехожі старці зцілили іллю і наділили його богатирською силою. з тих пір став муромець народним захисником і здійснив безліч подвигів. саме про цього богатиря народом складено найбільше билин.2. опис першого подвигу іллі муромця в билині «ілля муромець і соловей-розбійник».після свого зцілення ілля муромець вперше виїжджає з рідного села і направляється в стольний київ-град. по дорозі він розбиває «силушку велику» під черніговом, бере в полон солов'я-розбійника, привозить його в київ до славного володимира-князя на широкий двір, а після розбійницького свисту солов'я богатир відвіз «солов'я в чисте поле і зрубав він солов'ю буйну голову».3. безстрашність і богатирська сила іллі муромця.ілля муромець один здолав «величезну силу велику» під славним черніговом-градом. не побоявся богатир їхати прямою дорогою, по якій «піхотою ніхто не походив, на доброму коні ніхто не проїзджав». ілля безстрашно вступає в єдиноборство з солов'єм-розбійником, пострілом з лука вибиває йому «праве око» і, засунувши за стремена, привіз з собою в стольний київ-град.4. безкорисливість іллі муромця.ілля муромець не прагне до почестей. після перемоги над великою силою у місті чернігові мужики чернігівські звали іллю бути в чернігові воєводою, але богатир відмовляється від цієї почесної посади.5. почуття власної гідності. приїхавши в стольний київ-град до князя володимира, ілля муромець не жахається перед князем, не падає перед ним коліна, а чемно кланяється, на запитання володимира відповідає з гідністю, не підлещуючись.

1 - метафора (степей твоих медь)

2 - эпитет (придавленной черни)

3 - олицетворение может

4 - метафора (родное золото славян)

5 - эпитет (хапачканный березами тракт)

6 - олицетворение (мятеж вздымает)

7 - метафора (пасть темноты)

8 - метафора (колокол луны), олицетворение (колокол скатился)

жизнь порой казалась мне скучной, однообразной. каждый день одно и тоже - школа, , редкие ссоры с но, произошло кое-что, что изменило моё отношение к каждодневной рутине.

утро. я проснулась от солнечного света, проникшего сквозь занавески, колыхавшиеся от малейшего дуновения ветра. посмотрев на часы, стоявшие на тумбочке. я увидела время - 7: 58. через две минуты должен был позвонить будильник. устало потянувшись, я поднялась с кровати и села на её край. о чём-то подумав, наконец-то пересилила себя и окончательно оторвалась от неё.

почитисв зубы и позавтракав, я кинула напоследок родителям: "пока! " и вышла из дома.

чтобы скоротать путь, я решила пройти через парк, разделявший меня и мою школу.

холодный осенний ветер подхватывал листья, срывая их с веток. они разлетались в разные стороны золотистым, багряным, алым вихрем, уносясь куда-то за кроны деревьев. как завороженная, я провожала их взглядом, замерла на месте. на мгновение мне показалось, что это птицы поспешно улетают далеко на юг, а шелест напоминал их прошальный крик: "прощайте, до весны! "

знаете, в тот момент я абсолютно забыла обо всём. все проблемы, переживания куда-то улетучились, испарились в этих красках осени. почему? наверное потому что тогда моя голова не была загружена печальными, тяжёлыми мыслями. мне было просто нужно хоть раз окунуться в красоту природы.

я никогда не забуду тот день.