Країни Африки
По закінченню Другої світової війни на африканському континенті розгорнувся процес деколонізації: до кінця 60-х років більшість африканських країн здобули незалежність. Втім це не принесло поліпшення ситуації. Загальний низький рівень життя, відсутність усталених державних інститутів, значна етнічна строкатість населення спричинили хаос, громадянські і міждержавні конфлікти у багатьох куточках континенту.
Найбільш розвинутою країною континенту є Південна Африка, яка була створена у 1961 р. на засадах апартеїду – державної політики, в якій виключне право на владу мали представники білої меншості, інші ж вважалися людьми другого сорту. З часом режим набрав рис поліцейського, за яким негритянська більшість зазнавала значних утисків своїх прав і свобод. Такий стан речей спричинив потужний рух за права чорношкірого населення, у білій общині намітився розкол: почали лунати думки про необхідність здійснення політичних реформ і створення багаторасової демократичної держави. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття нової конституції 1984 р. У 1989 р. до влади у ПАР прийшов Фредерік де Клерк, який здійснив реформи, що в подальшому призвели до демонтажу расистського режиму. У 1993 р. в ПА вперше проведено вільні вибори, президентом на яких було обрано чорношкірого Н.Манделу – лідера Африканського Національного Конгресу.
Ще однією гарячою точкою Африки була довгий час Анґола. 15 січня 1975 р. лідери основних антиколоніальних угруповань (МПЛА, УНІТА, ФНЛА) уклали угоду про створення перехідного уряду і проведення загальних виборів. Втім, не задоволена подальшим розподілом влади УНІТА спровокувала громадянську війну, в якій на боці УНІТА і ФНЛА виступила Південна Африка, а на боці МПЛА – Куба. Участь іноземних держав у цьому конфлікту додала йому драматизму і напруження. Остаточну перемогу у цьому конфлікті отримала МПЛА, лідер якої А.Нето 11 листопада 1975 р. проголосив незалежність Народної Республіки Анґоли і взяв курс на соціалістичну орієнтацію. СРСР надав економічну і воєнну до але вона виявилася малоефективною. Тривала війна і періодичні рейди військ ПА з глибини території країни поставили Анґолу на межу катастрофи. У 1988 р. було підписано «Принципи мирного врегулювання у Південно-Західній Африці», згідно з яким ПА надавала незалежність Намібії, а Куба виводила війська з Анґоли. Перманентні військові конфлікті тривали у цій країні практично до початку XXI ст., коли країна перейшла до мирного життя, втім тридцятилітня війна вщент розорила країну, що буде відчуватися ще упродовж багатьох поколінь.
Складна ситуація становлення незалежності Південної Родезії (Зімбабве), де проживала значна біла меншина, в основному фермери. Білі у 1965 р. проголосили незалежність Родезії і своє виключне право на владу на засадах расової дискримінації – режим апартеїду. Втім світ не визнав цієї незалежності, а африканці (чорна більшість) розпочали збройну боротьбу проти білої общини. Опинившись в ізоляції, білі у 1979 р. вимушені були сісти з африканцями за стіл переговорів, була розроблена нова конституція, яка визнавала рівність рас; на її основі були проведені вибори і проголошена незалежність нової держави – Зімбабве.
Останньою територією, яка отримала незалежність, була колишня Південно-Західна Африка (Намібія), мандат на управління якою був переданий Південно-Африканському Союзу після Першої світової війни. ПАС (згодом ПА) намагалася анексувати цю територію. Африканці у 1966 р. почали збройну боротьбу за незалежність, яку оголосила організація СВАПО. ООН у 1973 р. позбавила ПА мандату на цю територію, а у 1977 р. було прийнято резолюцію про виведення військ ПА. Лише у 1989 р. в ПА, зрозуміли безперспективність своєї політики і відмовились від намагань утримати за собою Намібію.
Объяснение:
Популярные вопросы