Висловіть своє ставлення до рішень Нюрнберзького та Токійського трибуналів. Чому, на вашу думку, отримали таке суворе покарання політичні і військові діячі, які безпосередньо не вбивали людей?

ответ:подвиг народу

ОБД «Меморіал»

Історія воєн

Нюрнберзький процес: історія і сучасність

20 листопада 1945 року в 10.00 в невеликому німецькому містечку Нюрнберг відкрився міжнародний судовий процес у справі головних нацистських військових злочинців європейських країн осі Рим-Берлін-Токіо. Це місто було обрано невипадково: він багато років був цитаделлю фашизму, мимовільним свідком з'їздів націонал-соціалістської партії і парадів її штурмових загонів. Нюрнберзький процес здійснював Міжнародний військовий трибунал (МВТ), створений на підставі Лондонського угоди від 8 серпня 1945 року між урядами провідних держав-союзників - СРСР, США, Великобританії і Франції, до якого приєдналися 19 інших країн - членів антигітлерівської коаліції. Основу угоди склали положення Московської декларації від 30 жовтня 1943 року про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства, під якою поставили свої підписи керівники СРСР, США і Великобританії.



Будівля Палацу юстиції в Нюрнберзі, де проходив Нюрнберзький процес

Установа військового трибуналу з міжнародним статусом стало можливим багато в чому завдяки створенню на конференції в Сан-Франциско (квітень-червень 1945 г.) Організації Об'єднаних Націй - всесвітньої організації безпеки, яка об'єднала всі миролюбні держави, які спільними зусиллями зробили гідну відсіч фашистської агресії. Трибунал був заснований в інтересах всіх країн - членів Об'єднаних Націй, які після закінчення кровопролитні з воєн поставили своєю головною метою «позбавити прийдешні покоління від лих війни: і знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості». Так записано в Статуті ООН. На тому історичному етапі, відразу після закінчення Другої світової війни, в цих цілях було вкрай необхідно всенародно визнати нацистський режим і його головних лідерів винними в розв'язуванні агресивної війни практично проти всього людства, яка принесла йому жахливе горе і невимовні страждання. Офіційно засудити нацизм і поставити його поза законом означало покінчити з однією із загроз, яка потенційно могла б в майбутньому привести до нової світової війни. У вступній промові на першому засіданні суду головуючий лорд-суддя Дж. Лоренс (член МВТ від Великобританії) підкреслив унікальність процесу і його «суспільне значення для мільйонів людей на всій Земній кулі». Саме тому на членах міжнародного суду лежала величезна відповідальність. Вони повинні були «чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки без будь-якого потурання, згідно зі священними принципами закону і правосуддя».

, мои дорогие! спешу сообщить вам радостную весть. враг бежит наш фронт перешел в наступление и раньше, чем вы получите это письмо, вы узнаете о наших новых успехах. как приятно шагать по освобожденной земле, чувствовать, что каждый твой шаг, это новый кусочек освобожденной украинской земли, что не даром ты мок под дождем, дрожал от холода. приятное зрелище брошенных врагом машин, орудий. в одной деревеньке, недалеко от той, где стояли мы, фриц бросил около 500 автомашин, склады, вооружение. в нашей он тоже оставил порядочно добра. у всех карманы набиты фрицевским табачком. жуем галеты. я сегодня все утро копался в бумагах какого-то штаба. но ничего полезного не обнаружил, взял только папиросной тоненькой бумажки на курево, да нашел две хорошие резинки. правда, захватил два тюбика концентрата, которого я обнаружил целый ящик. пришел, развел фрицевскую печку (величиной с портсигар, а топится таблетками сухого спирта) и через 5 минут суп был готов. но он мне не понравился. вылил. вечером обнаружили горящий склад с консервами, брошенный немцами. бросились «спасать» консервы. но так и не удалось «спасти» ни одной баночки. зато табачку и сигарет набрали порядочно. бежит в панике – прямо буквально. не знает, где фронт, где наши, а мы как снег на голову. в общем, победа наша. теперь немцы уже чувствуют на своей шкуре все плоды войны. в общем, хорошо. скоро, наверное, возьмем большую станцию с эдаким священным названием, мы от нее стоим в 15 километрах. а танки наши на фланге прорвались к самой станции. в общем, живем хорошо. так далеко отскочили от своего командования, что рации не берут, поэтому ходили с алешкой сидоровым (его часть стоит рядом с нами) целый день по селу, собираем трофеи. все ищем радиостанцию, а нам говорят, в соседнем селе их 20 штук разобрали. завтра пойдем туда.   ну, в общем, смотрите газеты. скоро все там будет. получил письмо от тети сони. решил отправить им денег. в конце февраля вышлю им и немного вам, по 200 руб. ну, все. крепко всех целую. маму, борьку, танюху. передавайте всем, всем! февраль 1944 года

для древних греков «пуп земли» находился в мирной ложбине, затерянной среди отрогов парнаса - в дельфах почему для установки священного оракула были выбраны дельфы    . в одном из греческих мифов говорится, что отец богов, зевс     решил определить, где находится центр земли. для этого он с противоположных концов мира одновременно     повелел двум орлам лететь с одного края мира на другой: первый спешил с востока на запад, а второй - в обратную сторону. там, где им суждено было встретиться, и быть середине мира. этим местом оказались дельфы. с тех пор об этой напоминает искусно изваянный камень - омфал («пуп земли»). он отмечает, как полагали греки, центр ойкумены.греки  посвятили это священное место богу аполлону, предсказателю будущего, ведь именно в окрестности дельф он сразил громадного змея пифона. по приказу геи тот охранял ее святилище.      легенда рассказывает, что сначала дельфийский оракул принадлежал не аполлону, а богине земли гее и первой прорицательницей была нимфа дафна. аполлон завладел святилищем, убив тифона — змея-дракона, сторожившего оракула, а дафна, преследуемая аполлоном, чтобы спастись, превратилась в лавровое дерево. с тех пор лавровое дерево стало священным деревом дельф. а в честь оракула аполлона в дельфах регулярно устраивались спортивные состязания — пифийские игры.тысячи греков - от простых людей до царей - каждый год отправлялись в дельфы, чтобы получить у жриц аполлона ответы на вопросы, которые более всего волновали их.