хтось скаже : «ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї україни в цілому». а я нікому і не освідчуюся. скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». і взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «хладопром», радіємо перемогам братів кличків, дивимося «роксолану» і «залу чекання». я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. я просто люблю україну. можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. і, можливо, мені сподобається інша країна. але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «кайдашева сім'я» нечуя-левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «батьківщина». хоча й далеко від україни можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том нечуя-левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самі стоп, а як же хрещатик? а як же архітектурний заповідник у львові? а як же сіверський донець? а карпати? де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.я дуже хочу побачити італію і францію. хочу з'їздити до австралії і америки. мрію відвідати бразилію, канаду і нову зеландію. із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї україни. тут мене чекають. тут усе моє життя. іншої батьківщини мені не треба.
Популярные вопросы