Переказати текст. українська мова.




півосені, зиму й піввесни на радіо «вежа», що в івано-фран­ківську, існувала програма «щоденник». щоденником її можна було назвати лише тому, то програма виходила щодня, крім су­боти й неділі. і придумувати трихвилинну оповідь доводилося по­стійно.

коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито пере­інакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. про те, як… але про це буде вже інша книжка. ця за­лишиться відкритою — випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше. бо зроблена вона лише для того, щоб на кожну прочитану історію кожному хотілося б відповісти якоюсь своєю, нічим не гіршою…

ось один із весняних записів.

міські мешканці звикли оцінювати погоду й різні природні явища лише з огляду на їх зручності та вигоди. селяни, земле­роби, садівники, лісівники й пасічники мислять трохи ширше — не про себе, а про звірів, комах, дерева, бруньки, пагони, цибульки, зерна, квіти, листя, плоди, .ягоди і коріння, якими вони опікуються. зрештою, опікуються лише для того, щоб з’їсти самим або віддати тим, хто живе в містах і погоду оцінює лише з огляду на власні вигоди. у цьому завуженні світогляду причина найбільших не­щасть людства. але так є споконвіків, і виявляється, що ті пооди­нокі люди, які чують спів трави, просто не можуть і вже ніколи не зможуть переконати зважати на нього тих, хто цього співу не чує.

позавчорашній сніг сприймався по-різному: як неприєм­ність, вибрик, жарт, радість, ускладнення, перешкода, безсенсовість, абсурд, фрагмент, який нічого, урешті, не значить і, крім кількох відкладених рейсів, нічого не змінює. все одно вже весна, і цей короткочасний сніговий бунт угамується через кілька днів. сніг випав, отже, позавчора, а через кілька днів, тобто сьогодні, по ньо­му залишилися тільки сліди. здається, він справді нічого не змінив.

однак таке твердження правильне лише в системі координат людської — антропоцентричної — логіки. насправді два дні сні­гу врятували ціле плем’я, ціле військо божих істот.

цей маленький мужній і прекрасний народ уже знемагав від людської навали. щодня його найкращих чоловіків, найвродливі- ших жінок із ненародженими дітьми, його найбільших мудреців убивали людські руки, а тіла вивозили до міста і там на площах виставляли на повільне тління. люди руйнували їхні оселі, випор- пували із землі їхні скарби, міняючи на гроші для дешевих розваг.

день снігопаду й кілька днів укритої снігом землі дали мож­ливість цьому народові перепочити. за короткий час, відпущений до нового наступу людей, лісові племена крокусів, підсніжників і пролісків встигли вже багато. одні з них скинули в ґрунт заплід­нене насіння, інші відмерли, урятувавши цим самим підземну ба­гаторічну цибульку від знищення, а переважна більшість просто перестала бути привабливою і через це позбулася незахищеності.

тож дводенний сніг наприкінці березня не був марним. можливо, завдяки йому на другу весну маленьке плем’я зможе скликати нове велике військо.

 

всюди добре, а вдома найкраще!

люди завжди прагнули подорожувати, мандрувати та відкривати нові країни. але не завжди вони залишалися жити на чужині. не зважаючи на те, що нові країни приваблюють своїм місцевим колоритом, залишитися там жити прагне далеко не кожний. іммігранти, які виїхали за кордон у пошуках кращої долі, дуже сумують по своїй батьківщині. рідна домівка сниться їм у ночі, думки про вулиці міста, чи селища, де вони народилися, де пройшло їх дитинство не всього життя. багато письменників і, особливо, поетів, перебуваючи у вигнанні, описували у творах свої переживання та сум за рідною домівкою.

і досі існує така міра   покарання, як вигнання.

навіть після короткого літнього відпочинку у бабусі чи в таборі ми прагнемо якомога скоріше опинитися дома, у своєму місті, поряд зі своїми друзями та рідними. тому що, де б ми не жили і якою б не була наша домівка, але вона наша, і для нас найкраща.

 

вітчизну і матір не обирають. можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. адже вітчизну ми теж називаємо матір’ю. кожний із нас під словом вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. і, захищаючи вітчизну, кожний захищає найдорожче. для моєї сім’ї день захисників вітчизни — не просто дата в ка лендарі, а одне з найвизначніших свят. мій прадід загинув, захи щаючи вітчизну. його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на львівщину. мій дідусь — кадровий військовий. куди тільки не кидала його доля! разом із бабусею вони об’їздили майже весь ко лишній радянський союз. моя мама і народилась не в україні, а на камчатці. а мій татко — офіцер запасу. після закінчення авіацій ного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має зван ня старшого лейтенанта.

я теж мрію стати військовим. після закінчення школи сподіваюсь вступити до харківського військового університету. ось і буде у нас військова династія. професія захищати батьківщину, на мою думку,— най почесніша з професій на землі. я не розумію юнаків, які намагаються уникнути військової служби, адже армія завжди гартувала і тіло, і дух. лише в лавах армії кується мужність. це моє переконання. тому я багато уваги приділяю спорту, май же стільки, скільки і навчанню. дехто говорить, що нам нічого захищати, бо у нас немає держави. я так не думаю. економічні негаразди — це процес становлення нашої молодої держави, це як хвороба, яку треба подолати. а хіба хвору матір напризволяще? ні, її лікують і захищають. я дуже радий, що президент україни узаконив день двадцять тре тього лютого як день захисників вітчизни. сподіваюсь, що ми поверне мося до традицій урочисто відзначати проводи до лав української армії. така інформація вже була в пресі. жителі дергачівщини урочисто вітали юнаків, які поповнили ряди захисників батьківщини. як добре, що ми живемо в миролюбній державі, але мир треба не тільки берегти, а і вміти захищати. а коли вже жінки обирають професію військових, то нам, сильній половині суспільства, має бути соромно за те, що є серед нас такі, що уникають військової служби. день захисників вітчизни — це свято сивих ветеранів і військово службовців усіх поколінь, це свято нинішніх військових і тих, що при йдуть за ними, це свято тих жінок, які чекали своїх рідних з армії або ділили з ними нелегку військову долю. отже, день захисників вітчиз ни — всенародне свято.

— доброго дня, пане. чи не будете ласкаві мені ? — доброго дня. звичайно. яке у вас питання? — розумієте, у моєї племінниці завтра день народження. хочу подарувати тваринку, щоб і очі радувала, і клопіт не завдавала. кого б ви порекомендували?   — подивіться на цього чудового папугу. буде весело цвірінькати и підіймати настрій.— цей варіант одразу відпадає. бітько дівчинки страждає на головний біль. думаю, зайвий гамір у домі йому не потрібний.

—тоді візьміть маленького хом'ячка. багато клопіт він не завдасть, але привчити дівчинку до відповідальності.— слушна думка. але ж просто я його не принесу. потрібна ще, мабуть, клітка і корм, хоча б на перший час.— усе це є в нашому магазині. можете бути спокійні.зараз принесу все потрібне.— будьте так ласкаві.— ось і маленький хом'як зі своїм "приданим".забирайте.з вас 250 гривень за все.— гарно дякую за . до побачення.— звертайтесь ще. хай вам щастить. 

-валю, віто, ви настільки схожі, що відразу важко розрізнити.

-так і зріст у нас обох по 160 сантиметрів, хоча віта, здається, трохи вища.

-та ви -   як дві краплі води.

-саме так!  

-знаю, що близнюки, але ж все-таки, хто з вас «старший»? -віта старша на 15 хвилин.

- сестра ніколи не хвалиться і не користується тим, що «старша»?

-ніколи.

-нас у команді вже ніхто не плутає.

-а стосовно лідерства?

-то ми обидві лідерки - по черзі. спочатку віта здобуває нагороди, потім я на коні. так само і в побуті.