Твір на тему «своє, рідне — своєрідне.»

Улюдей багато вад і недоліків, зрештою, жоден із нас не позбавлений власних. ніхто, як кажуть, не святий. але є одна людська вада, яку я не можу спокійно переносити, яка викликає у мене гнів, відразу, зневагу до цієї людини і ще безліч емоцій. вада ця — брехня.мені досі незрозуміло, що спонукає людей брехати. особливо коли йдеться про близьких, колег, коханих. навіть якщо ти зробив помилку, якщо зазнав поразки, хіба тобі не вибачать, якщо ти все поясниш щиро — зрештою, близькі люди майже завжди вибачають одне одного. і будь-яку слабкість, невміння, випадковий необачний крок можна вибачити, а брехню — майже ніколи. антон чехов писав, що брехня їсть душу так само, як іржа їсть залізо. цей влучний образ завжди згадується мені, коли я стикаюсь з брехнею. але вона їсть не тільки душу брехуна, вона, немов кислота, роз'їдає довіру, нищить стосунки. а скільки існує людей, які більше не довіряють іншим, бо одного разу їх зрадив близький — збрехав! тобто брехун нищить не тільки власні стосунки, а й свою жертву: він вбиває віру в людей, вміння відкриватися новим знайомствам та перспективам, оптимізм, любов до життя, зрештою.у жодному разі я не кажу, що треба говорити все усім, що треба висловлювати кожну дурню, що спадає на думку, ні, але тактовність і дипломатія не передбачають брехні. тактовність — коли тобі не сподобався малюнок чи вірш друга, і ти кажеш йому: «це не найкраща твоя робота, я бачу в ній кілька недоліків, я вірю, що ти вмієш краще», — приносить віру в себе, жагу змінюватись і розвиватися, бажання досягати вершин. а брехня — в очі похвалити, а потім за спиною наговорити хтозна-чого — брехня вбиває і нищить.правда гірка, люблять казати люди, що схильні брехати чи приховувати «правда така ж гірка, як і солодка», — завжди повторює мій батько, який для мене є беззаперечним авторитетом, і я надзвичайно поважаю його, у тому числі й за його правдивість. саме він навчив мене не брехати. насамперед, власним прикладом, а це головне. а по-друге, завдяки розумінню, що мене приймуть з усіма моїми слабкостями, помилками, хибами. і оця любов, без умовностей (мене любитимуть, яким би я не був) не має нічого спільного ні із вседозволеністю, ні з «» дитини. батько досить суворий, але його претензії завжди стримані, обґрунтовані і справедливі, а похвала — цінна для мене. моя довіра до близьких, їхня підтримка, яку я відчуваю навіть коли помиляюсь, робить мене сильнішим, дає змогу розвиватися — я так хочу виправдати їхні довіру до мене і їхні сподівання! у піноккіо, італійського буратіно з відомої казки, відростав ніс щоразу, коли він брехав. оце був би чудовий критерій і показник, якби так було і в житті. на жаль, так буває тільки в казках, і нещирі люди завойовують довіру інших, живуть із репутацією чесної людини, хоча зовсім не заслуговують на неї. я твердо тримаюсь своїх переконань, але нікого не прагну змінити чи провчити. помста — негідна справа. нехай брехня деяких людей лишиться на їхньому сумлінні. «вільним є лише той, хто може не брехати», — сказав французький письменник альбер камю. я сподіваюсь, що колись всі люди зрозуміють, що свобода від брехні — найвища цінність. подробнее - на -

скільки разів попереджали нас вчителі не бігати на перервах, бути уважними та ввічливими. навіть урок такий є «основи здоров’я», де 45 хвилин вчитель розповідає правила поведінки та безпеки. але, нажаль, школярі, особливо, учні молодших класів, нехтують цією інформацією.

одного разу діти гралися на шкільному майданчику, а двоє хлопців вирішили вилізти на дерево. дозволу вони, звісно, у вчителя не спитали, тому, що були впевнені, що вчитель таких розваг не дозволить.

хлопчики вилізли на дерево, а коли злазили, один з них не розрахував відстань до землі і впав, при цьому зламавши ногу. вчителька викликала «швідку» і хлопчика відвезли до лікарні, де йому зробили операцію і наклали гіпс. трапилося це на передодні кінця навчального року, і хлопчик провів усі літні канікули дома, замість того, щоб ходити з друзями на річку.

 

я вважаю цей випадок дуже повчальним, тому, що він вчить слухатися порад дорослих і дотримуватися правил безпеки.

 

або таке:

 

як  завжди було сумно повертатись зі школи з червоними листами щоденника, на яких намалювави велику двійку. ідеш, похнюпивши ніс і думаєш, що скажуть батьки. а ще думаєш «чому сьогодні, чому мені? ».і твоє сумління підказує: « бо треба було вчора вчити , а не бігати по двору, та ловити горобців». з цими думками ще більше нахиляєш голову, аж до дороги, та плачеш. і говориш собі: «все, годі, ніяких двійок, адже в майбутньому я хочу стати відомою людиною, а відомі ніколи не отримували двійок».

  з того часу аж  по закінченню школи я дала собі обіцянку ніколи не отримувати двійок.