Шторм на морі переказ з елементами опису природи

мій тато працює на великій шхуні. його головна роль-це керувати штурвалом. коли він повертається додому, завжди розказує мені цікаві історі, розповідає про дельфінів, китів яких він бачить в морі.одного разу коли він повернувся додому, я попросила його щоб наступного разу взяв мене з собою на шхуну. він сказав що я дівчинка, а це тільки для хлопців. я на нього образилась. він подивився на мене, усміхнувся і сказав такі слова: " наступного разу на нас чекають великі пригоди! "  ось настав цей день. ми бистро зібрались і направились в сторону моря де стоять всі кораблі. мені було дуже весело і водночас цікаво керувати штурвалом. та коли наступив вечір, з*явився сильний туман..і почало блискати та гриміти. тато сказав, що приближається шторм! коли почався дуже сильний дощ. я сиділа в каюті. там було дуже добре, але трохи страшно, тому що хвилі колисали шхуну і здавалося що ми зараз перевернемось. та на щастя все минулось.  коли ми повернулись додому я розказала мамі про нашу пригоду, і про великий шторм. після того мені було страшно подорожувати з татом в морі, але було і дуже цікаво. тому що я мала ще багато чого побачити та узнати!

вчора захворів мій старший брат. в нього підвищилася температура, дуже боліли горло та голова і був страшний нежить. нашу родину це засмутило, адже через три дні братів день народження. 

  мама зразу ж згадала про те, що в нас є сушені калинові ягоди. заливши їх окропом, вона проварила їх на повільному вогнищі і поставила настоюватися   на 1 годину. в цей час ми прикладали прохолоде полотенце до лоба братові. так йому голова менше боліла. через годину відвар був готовий. мати напоїла хворого, і він, зігрітий калиновим відваром з медом, майже   відразу ж заснув. я чув, як ненька вставала вночі, щоб переодягнути   зіпрілого брата.

  зранку наш хворий почував себе здоровим і дякував всім про турботу. та ще декілька днів він залишався дома та пив калиновий відвар та нахвалював свою рятівницю-калину.

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.